#УспішніІсторіїТКМ. Саша Гурбич

Той, хто знає Сашу та його маму Алла Гурбич, знає, скільки всього довелося пережити цьому юнакові.

Вперше діагноз «гострий лімфобласний лейкоз» Саші поставили у 2010 році (йому тоді було всього 13 років). Довготривале перебування у лікарні, безкінечні хіміотерапії та «наслідки» від такого лікування – усе це доводилося терпіти і налаштовувати себе на одужання. Тоді Саша зміг перемогти хворобу та повернувся до звичного життя.

А у 2017 році, коли Саші тільки виповнилось 20 років, хвороба повернулась. Зусиллями українських медиків була досягнута ремісія, але для повного одужання потрібно було зробити трансплантацію кісткового мозку.
Лабораторні дослідження показали, що брат Саші підходить у якості донора на 100%! Але, на жаль, навіть при наявності рідного донора, дорослим в Україні операцій не проводять…Тож Саша мав їхати із братом за кордон.
Мама Алла місяцями намагалась достукатись до чиновників, адже її син не міг чекати – ремісія була дуже не стабільна, додалися побічні хвороби. Але Саша мужньо терпів.

І ось, наприкінці 2017 року держава оплатила для Саші лікування за кордоном. Брат Женя став донором для Саші, подарував йому друге життя!

Зараз Саша із мамою, братом та бабусею вдома. Період реабілітації ще триває, потрібно лікувати інші хвороби, які з’явились, як наслідок раку крові. Але хлопець щасливий, що він нарешті вдома, може по-маленьку повертатися до звичного життя, думати про вступ до університету, створення родини…

Для нас історія Саші дуже болюча. Адже за наявності умов, пересадку кісткового мозку могли б зробити в Україні, не потрібно було б чекати майже рік до завітної операції. Організм був би набагато сильнішим, а отже реабілітація проходила б набагато швидше. Донор для Саші завжди поруч – це рідний брат. І така ж сама ситуація трапляється у 200-300 онкохворих щороку – рідні брати, сестри, батьки, можуть стати донорами, але без належних умов, пацієнт разом з донором вимушений їхати за кордон.

Ми хочемо, щоб такі, як Саша, мали шанс на порятунок в Україні!