Цей звіт став результатом великої, складної і дуже чутливої роботи з людьми, які пережили грубі порушення прав людини в Україні. Дослідження було реалізоване Міжнародною організацією з міграції (IOM Ukraine) спільно з ініціативою Stop Rape Now та Офісом Омбудсмена України. БО БФ «Фонд сім’ї Андреєвих» виступив одним із імплементаційних партнерів у цьому процесі.

Це не просто дослідження і не лише статистика. Це — голоси людей, їхній досвід, їхня правда і їхнє прагнення справедливості.

Звіт базується на комплексному консультаційному процесі, який поєднав дві ключові форми роботи:

— індивідуальні напівструктуровані інтерв’ю зі стандартизованими запитаннями для збору кількісних даних і виявлення загальних тенденцій;

— фокус-групові дискусії з вцілілими, що дозволили глибше проговорити досвід та сформувати якісне розуміння їхніх потреб.

Результати звіту представили Джессіка Ґе, спеціалістка з питань перехідного правосуддя та репарацій, та Станіслав Ковальчук, проєктний спеціаліст із правосуддя перехідного періоду та згуртування громад.

Подальша панельна дискусія, яку модерувала Аналі Пеппер, старша радниця із захисту жінок Офісу Координатора системи ООН в Україні, об’єднала представників держави, громадського сектору та експертного середовища. У ній взяли участь:

— Наталія Богданова

— Олена Сотник

— Azat Azatyan

— Igor Kotelianets

— Наталя Злигостєва, координаторка напряму реабілітації осіб, що постраждали від грубих порушень прав людини, Фонд сім’ї Андреєвих.

Від імені Фонду Наталя озвучила ключові висновки, які народилися не в теорії, а в щоденній роботі з людьми:

— Грубі порушення прав людини рідко трапляються поодиноко. Вони часто поєднуються з незаконним позбавленням свободи, катуваннями, втратою дому, доходу, примусовим переміщенням та іншими наслідками війни.

— Потреби — такі ж комплексні, як і завдана шкода. Медична допомога, психологічна підтримка, визнання статусу, доступ до соціальних послуг, фінансова стабілізація, працевлаштування чи перекваліфікація. Це означає одне: допомога не може бути короткою або фрагментарною — вона має бути системною і довготривалою.

— Економічне відновлення важливе, але без відновлення здоров’я постраждалих не може відбутися. Саме стан фізичного та психологічного здоров’я часто стає головною перепоною для реальної реінтеграції.

— Довіра — фундамент усього. Для багатьох постраждалих шлях до правосуддя починається лише після тривалого відновлення, підтримки та безпечного супроводу.

— Ефективна модель підтримки — це більше, ніж послуги. Вона має поєднувати фахову допомогу (медичну, психологічну), якісний кейс-менеджмент і розвиток спільнот постраждалих. Не менш важливими є системне виявлення нових постраждалих, перший контакт, базова допомога та довгостроковий супровід.

— Репараційні механізми потребують постійного діалогу. Вони не можуть будуватися на одноразовому зборі думок — лише регулярний зворотний зв’язок від постраждалих на різних етапах їхнього відновлення дозволяє створити дієву систему.

— Несталість допомоги руйнує довіру. І не лише до окремих організацій, а й до майбутньої системи репарацій загалом.

Саме тому довіра, послідовність, сталість і чутливість до досвіду постраждалих мають стати основою всіх подальших рішень — не як декларація, а як принцип дії.