Благодійна організація “Благодійний фонд «Фонд сім’ї Андреєвих» оголошує закупівлю на надання послуг організації заходів (послуги проживання, харчування та оренди конференц-залу)
Місто надання послуг: м.Київ. Джерело фінансування закупівлі – ця закупівля проводиться в рамках проєкту № UA10-2026-IP120 “Підтримка національних та міжнародних комплексних механізмів відшкодування збитків та перехідного правосуддя для України”, що фінансується Міжнародною організацією з міграції (МОМ). Замовник закупівлі: Благодійна організація “Благодійний фонд «Фонд сім’ї Андреєвих». Тендерні пропозиції приймаються на електронну пошту: procurmentaff@gmail.com Кінцевий термін приймання тендерних пропозицій від учасників – 11 червня 2026 року до 17:00 за київським часом. Заявки, подані після спливу терміну не передаються до розгляду. Деталі подані в Ціновій пропозиції на надання послуг організації заходів (послуги проживання, харчування та оренди конференц-залу) для учасників заходів в рамках проекту Замовника за посиланням. Просимо Вас надати пропозицію, яка включатиме: Комерційну пропозицію (розрахунок вартості послуг) згідно форми, прикріпленої до цього оголошення. Реєстраційні документи компанії (юридичної особи або ФОП) з зазначенням наявних КВЕДів та системи оподаткування. Фонд не працює з ФОП 1 та 2 групи, платниками єдиного податку. Лист-повідомлення щодо відсутності відкритих проваджень у справі про банкрутство, тощо (Додається). Банківські реквізити українською мовою у форматі IBAN. Додаткові вимоги до місця проведення заходів: Заклад повинен бути доступним для маломобільних груп населення та осіб з інвалідністю. Перевага надаватиметься об’єктам, що забезпечують безбар’єрний доступ до номерного фонду, конференц-залів, санітарних приміщень та зон харчування (наявність пандусів, ліфтів, адаптованих санітарних кімнат або інших елементів доступності). На території закладу, не повинні функціонувати розважальні заклади або об’єкти, що можуть створювати додатковий шум чи дискомфорт для учасників, зокрема караоке-зали, кальянні, нічні клуби, дискотеки та інші подібні заклади.
Російську Федерацію вперше включено до переліку сторін-порушниць за вчинення СНПК
Організація Об’єднаних Націй офіційно оприлюднила нову доповідь Генерального секретаря щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). У документі зафіксовано стратегічно важливе для України рішення: Російську Федерацію вперше включено до переліку сторін-порушниць за вчинення сексуального насильства пов’язаного з конфліктом. Це рішення є вагомим кроком на шляху до міжнародної відповідальності агресора, а також офіційним визнанням на найвищому рівні досвіду людей, які постраждали від цих злочинів. Результат багаторічної адвокації та масштабної роботи Внесення РФ до «ганебного списку» ООН стало результатом тривалої та системної роботи України, яка розпочалася ще у 2018 році й масштабувалася після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Це підсумок колосальних зусиль із документування злочинів, адвокації та взаємодії правозахисників, державних органів та мереж постраждалих із системою ООН. Вагомий внесок у цей процес зробив і Фонд сім’ї Андреєвих. У 2025 році Фонд долучився до відкритого міжнародного листа на адресу Генерального секретаря ООН із закликом визнати відповідальність Росії. Разом із All Survivors Project та українськими й міжнародними партнерами підписи під цим зверненням поставили: Спільнота «Нумо, сестри» та ГО «Випускники», Міжнародні фонди Mukwege Foundation та Global Survivors Fund, Sema Ukraine, Truth Hounds, Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) та «Ла Страда-Україна», ГО«29 Грудня». Що означає це рішення для України та світу? Включення Росії до офіційного переліку порушників ООН має три ключові наслідки: Міжнародне визнання: Офіційний статус держави, яка системно використовує сексуальне насильство як зброю у війні проти України. Посилений контроль: Суттєве посилення міжнародного моніторингу, фіксації та уваги до цих злочинів з боку інституцій ООН. Юридична перспектива: Створення потужного доказового та політичного підґрунтя для майбутніх міжнародних трибуналів і притягнення винних до відповідальності. «Це рішення означає, що досвід людей, які пережили сексуальне насильство під час війни, бачать, чують і визнають на міжнародному рівні. Їхні голоси стали частиною цієї великої боротьби, а їхній біль не залишився непоміченим. Це не фінал, але це надважливий крок до справедливості та подолання безкарності», — наголошують у Фонді сім’ї Андреєвих. Фонд сім’ї Андреєвих висловлює глибоку вдячність усім, хто послідовно працював над тим, щоб голос України був почутий на світовій арені. Окрема подяка за стійку позицію та лідерство: Сергію Кислиці, Постійному представнику України при ООН; Катерині Левченко, Урядовій уповноваженій з питань ґендерної політики; та іншим представникам державних інституцій, дипломатичного корпусу та правозахисникам. Найбільша шана та подяка — постраждалим, які знайшли в собі сили говорити про пережите, свідчити та адвокатувати справедливість. Росія має понести повну відповідальність за кожен скоєний злочин. Робота триває.
Вся гуманітарна допомога є безкоштовною!
Запуск системи невідкладних проміжних репарацій: фіналізуємо підзаконні акти до Закону №4067
Фонд сім’ї Андреєвих виступив співорганізатором стратегічної сесії, присвяченої фіналізації нормативно-правових актів для повноцінного впровадження Закону України №4067. Захід було організовано спільно з Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України та Урядовою уповноваженою з питань ґендерної політики Катериною Левченко. Стратегічна сесія відбулася за підтримки Global Survivors Fund, Міжнародного фонду «Відродження» та міжнародних донорів. Від підходів — до реальних дій Головний фокус зустрічі — імплементація повноцінної системи проміжних репарацій на основі Закону Бардіної. Закон №4067 створює один із перших в Україні позасудових механізмів доступу до проміжних репарацій для постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Проте учасники сесії наголосили, що ключовим викликом наразі є не просто наявність законодавчої бази, а в її реальному функціонуванні. За результатами обговорень експерти констатували: питання запуску механізму вже перезріло. На сьогодні повністю напрацьовані робочі моделі, враховано досвід Пілотного проєкту, а також визначено потенційні ризики та шляхи їх подолання. Головне завдання зараз — подолати бюрократичні затримки та забезпечити швидкий перехід від етапу погоджень до безпосереднього впровадження. Принципова позиція Фонду сім’ї Андреєвих Для нашої команди є критично важливим, щоб оновлена система відповідала трьом ключовим критеріям: Оперативність: система має запрацювати найближчим часом, а не у віддаленій теоретичній перспективі. Людиноцентричність: механізми повинні будуватися навколо потреб постраждалих осіб, а не навколо бюрократичних процедур. Комплексність: постраждалі мають отримати доступ не лише до фінансових виплат, а й до всебічної психологічної та соціальної підтримки. «Ми бачимо високу готовність держави та міжнародних партнерів до відкритого діалогу і спільної роботи. Фонд сім’ї Андреєвих висловлює вдячність Мінсоцполітики, Global Survivors Fund, Міжнародного фонду «Відродження» усім співорганізаторам та організаціям-учасницям за професійну дискусію. Проте цей діалог має завершитися конкретними рішеннями, які запустять механізм у дію. Адже справедливість, відкладена в часі, втрачає свою силу», — наголосили у Фонді. Ця публікація підготовлена в межах діяльності Фонду сім’ї Андреєвих за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Зміст матеріалу є відповідальністю авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Почути вцілілих: як досвід постраждалих від війни має змінити систему репарацій в Україні
3 квітня 2026 року у Києві відбувся важливий захід —«Презентація звіту за результатами консультаційного процесу щодо репарацій з постраждалими від порушень прав людини в Україні».Цей звіт став результатом великої, складної і дуже чутливої роботи з людьми, які пережили грубі порушення прав людини в Україні. Дослідження було реалізоване Міжнародною організацією з міграції (IOM Ukraine) спільно з ініціативою Stop Rape Now та Офісом Омбудсмена України. БО БФ «Фонд сім’ї Андреєвих» виступив одним із імплементаційних партнерів у цьому процесі.Це не просто дослідження і не лише статистика. Це — голоси людей, їхній досвід, їхня правда і їхнє прагнення справедливості.Звіт базується на комплексному консультаційному процесі, який поєднав дві ключові форми роботи:— індивідуальні напівструктуровані інтерв’ю зі стандартизованими запитаннями для збору кількісних даних і виявлення загальних тенденцій;— фокус-групові дискусії з вцілілими, що дозволили глибше проговорити досвід та сформувати якісне розуміння їхніх потреб.Результати звіту представили Джессіка Ґе, спеціалістка з питань перехідного правосуддя та репарацій, та Станіслав Ковальчук, проєктний спеціаліст із правосуддя перехідного періоду та згуртування громад.Подальша панельна дискусія, яку модерувала Аналі Пеппер, старша радниця із захисту жінок Офісу Координатора системи ООН в Україні, об’єднала представників держави, громадського сектору та експертного середовища. У ній взяли участь:— Наталія Богданова— Олена Сотник— Azat Azatyan— Igor Kotelianets— Наталя Злигостєва, координаторка напряму реабілітації осіб, що постраждали від грубих порушень прав людини, Фонд сім’ї Андреєвих.Від імені Фонду Наталя озвучила ключові висновки, які народилися не в теорії, а в щоденній роботі з людьми:— Грубі порушення прав людини рідко трапляються поодиноко. Вони часто поєднуються з незаконним позбавленням свободи, катуваннями, втратою дому, доходу, примусовим переміщенням та іншими наслідками війни.— Потреби — такі ж комплексні, як і завдана шкода. Медична допомога, психологічна підтримка, визнання статусу, доступ до соціальних послуг, фінансова стабілізація, працевлаштування чи перекваліфікація. Це означає одне: допомога не може бути короткою або фрагментарною — вона має бути системною і довготривалою.— Економічне відновлення важливе, але без відновлення здоров’я постраждалих не може відбутися. Саме стан фізичного та психологічного здоров’я часто стає головною перепоною для реальної реінтеграції.— Довіра — фундамент усього. Для багатьох постраждалих шлях до правосуддя починається лише після тривалого відновлення, підтримки та безпечного супроводу.— Ефективна модель підтримки — це більше, ніж послуги. Вона має поєднувати фахову допомогу (медичну, психологічну), якісний кейс-менеджмент і розвиток спільнот постраждалих. Не менш важливими є системне виявлення нових постраждалих, перший контакт, базова допомога та довгостроковий супровід.— Репараційні механізми потребують постійного діалогу. Вони не можуть будуватися на одноразовому зборі думок — лише регулярний зворотний зв’язок від постраждалих на різних етапах їхнього відновлення дозволяє створити дієву систему.— Несталість допомоги руйнує довіру. І не лише до окремих організацій, а й до майбутньої системи репарацій загалом.Саме тому довіра, послідовність, сталість і чутливість до досвіду постраждалих мають стати основою всіх подальших рішень — не як декларація, а як принцип дії.
СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ
Сьогодні багато хто згадуватиме той день — день, коли рівно чотири роки тому почалася повномасштабна війна. Той ранок із сиренами, із розгубленими дзвінками, із валізами, зібраними навпомацки, із заторами на виїздах із міст і нескінченними стрічками новин, які вже неможливо було дочитати до кінця. Згадуватимуть із цифрами, хронологією, можливо — з фотографіями перших вибухів і перших черг до військкоматів. З кадрами порожніх полиць у магазинах, переповнених вокзалів, підвалів, у яких люди вперше спали під гуркіт артилерії. З обличчями тих, хто ще вчора був айтівцем, баристою, юристом чи викладачем, а за кілька днів став військовим. Чотири роки — це тисячі днів тривоги, втрат і очікування. І для багатьох із нас той ранок досі не закінчився. За ці чотири роки ми навчилися рахувати втрати. Та є втрати, які не входять до зведень. Є жертви, про яких не говорять у новинах. Ті, хто пережив полон, повернувся додому — і згодом помер. Таких, на жаль, багато. Набагато більше, ніж здається. Вони ніби виходять із війни живими, але війна не виходить із них. Учора помер один з наших вцілилих. Колишній цивільний полонений із Харківщини. Про такі речі дізнаєшся буденно: коротке повідомлення, суха фраза. За вікном — звичайний день. Хтось поспішає у справах, хтось свариться через дрібниці, хтось готує обід. І лише десь усередині щось тихо зсувається зі свого місця. Він мав гостре почуття справедливості. Інколи навіть занадто гостре — таке, що ранить і його самого. Не виїхав із окупації, бо не міг залишити лежачу матір. Вірив у людей — дивна, майже дитяча риса для людини, яка пройшла полон. Умів слухати, навіть тих, з ким не погоджувався. Посміхався так, ніби попереду ще довге життя. Полон він витримав. А життя після — ні. За більше ніж три року роботи з більш ніж тисячею постраждалих кожен із наших кейс-менеджерів уже має свій список імен, які нікуди не вписані офіційно. Лише назавжди закарбовані в пам’яті. Це тихе кладовище без хрестів і табличок — лише з іменами, які згадуєш подумки. Дивна річ: держава може урочисто зустрічати звільнених, але не встигає зустріти їхнє життя після звільнення. Людина повертається додому — і починає ще одну боротьбу. З довідками. З комісіями. З необхідністю доводити те, що й так очевидно. Ніби страждання потребує підтвердження печаткою. Статус – через приниження. Медицина – на загальних умовах і лікування за власний кошт. Психолог – пару зустрічей замість терапії. Гроші – не покривають втрачені роки і втрачене здоров’я. Реінтеграція – неможлива поки нема визнання і відновлення. Усе це звучить майже пристойно на папері. У житті ж — розтягнуто в часі, як нескінченна туманна слизька лютнева дорога. Кожен новий обмін приносить радість і тихий страх. Радість — бо люди повертаються. Страх — бо ми знаємо, що на них чекає далі. Війна триває дванадцять років. Повномасштабна — чотири. Сьогодні рівно чотири роки. І за цей час ми так і не навчилися просто й гідно підтримувати тих, хто повернувся з неволі. Без принижень. Без доведення очевидного. Без цього втомливого «чекайте». Пам’ять — річ необхідна. Вона зігріває. Але відповідальність — важча. Вона потребує не слів, а рішень. Світла пам’ять Андрію Анатолійовичу Целюбі. Одному з тих, хто зміг пережити полон та катування, але не зміг залишити їх позаду.